ГО Київське математичне товариство

З історії Київського математичного товариства

Київське фізико-математичне товариство утворилось ще у 1889 р. і активно працювало до початку Жовтневої революції 1917 року. Діяльність товариства сприяла зародженню та зміцненню широко відомої Київської математичної школи. З різних причин і довгий час київська математична спільнота не мала власного математичного осередку. Київське математичне товариство було формально організовано лише у 1987 році (насправді підпорядковувалось бюро відділення математики АН УРСР). Першим президентом був академік Корнєйчук Микола Павлович, ученим секретарем - професор Кратко Мирослав Львович. З 1993 р. президентом був професор Горбачук Мирослав Львович, віце-президентом - професор Ядренко Михайло Йосипович, ученим секретарем - професор Турбін Анатолій Федорович (пізніше - професор Левіщенко Сергій Сергійович та … ). Київське математичне товариство перестало фактично існувати, ще до початку 21 століття. Ідея про поновлення роботи в осередку київських математиків та математиків з Києва виникла на початку 2006 року. Була проведена велика організаційна робота (створення веб сторінок, інформаційні повідомлення, семінари, колоквіуми, математичні та організаційні засідання …), і 24 березня 2008 року була зареєстрована нова Громадська організація “Київське математичне товариство”. Ніякої фінансової діяльності протягом підготовки та утворення Громадської організації не проводилось.

Математика в Київському фізико-математичному товаристві

Велика роль у розвитку науки та популяризації математичних знань в нашій країні (як і в країнах бувшого Радянського Союзу) належала математичним товариствам. Найстаріше з них в Російській імперії - Московське - почало свою діяльність в 1866 р. Другим було засновано Харківське математичне товариство (1879 р.), а у 1889 р. - Київське фізико-математичне товариство. Згодом з’явились такі ж товариства у Петербурзі, Казані й інших університетських містах.

До організації фізико-математичного товариства київські математики входили до складу товариства природознавців, відіграючи видатну роль в його діяльності.

Київське товариство природознавців почало свою діяльність у березні 1869 р. У 1870 р. вийшов перший том його «Записок». Крім проведення наукової роботи, члени товариства популяризували природничі знання шляхом читання публічних лекцій і т. п. Так, уже в 1870 р. товариство розпочало публічні лекції з природознавства, алгебри і геометрії. Ці лекції читались систематично. Повний курс їх був розрахований на два роки. У звіті товариства вказувалось, що на лекціях звичайно були присутні 250 слухачів, серед яких більшість належала до постійного складу аудиторії [1]. У 70-х роках лекції з математики читав викладач Київської військової гімназії Тимофєєв. Програми його лекцій не виходили за звичайні курси середньої школи (див., наприклад, програму з алгебри [2]). У 1870 р. дійсними членами товариства були обрані М. Ф. Хандріков і В. П. Єрмаков. Членами товариства були також М. Ю. Ващенко-Захарченко, П. Е. Ромер та ін.

Київське товариство природознавців проводило широкий обмін своїх праць на інші російські та іноземні видання. Так, тільки за 1891 р. воно вступило в обмін з 7 російськими і 12 іноземними товариствами, а всього в цьому році обмінювалось з 252 російськими і 283 іноземними товариствами.

Дуже велике значення для історії науки мало видання Київським товариством природознавців бібліографічного покажчика російської математичної літератури, видань з медицини, ветеринарії та ін. З 1872 по 1890 р. вийшло 18 томів покажчика. Ці зведення російської літератури з природознавства є єдиними за ті роки. Починаючи з VII тома з покажчика була виключена медична література і залишились таким чином тільки математика і природничі науки. У складанні перших семи томів з математиків брав участь В. П. Єрмаков. Наступні томи були складені В. К. Совінським. У зв’язку з матеріальними труднощами видання покажчика було припинено в 1893 р. Воно поновилось в 1900 р. і продовжувалось до 1910 р. За повнотою матеріалу цей покажчик літератури не втратив свого значення і в наступні роки.

У кінці 80-х і в 90-х роках від товариства природознавців відгалужувались інші більш спеціальні товариства. Як самостійне було організоване в 1889 р. Київське фізико-математичне товариство. Засновниками його були М. П. Авенаріус, Б. Я. Букрєєв, М. Ю. Ващенко-Захарченко, В. П. Єрмаков, І. І. Рахманінов, П. Е. Ромер, Г. К. Суслов, М. Ф. Хандріков, М. М. Шіл-лер, Е. К. Шпачинський. Пропозицію про його організацію вони підписали 6 лютого 1889 року. Статут товариства був затверджений міністром народної освіти 26 листопада 1889 року [3].

У першому параграфі статуту було записано, що фізико-математичне товариство при Київському університеті має своєю метою сприяти розробці і поширенню фізико-математичних наук, а також встановленню правильних поглядів на їх викладання.

Товариство складалось з дійсних та почесних членів як місцевих, так і з інших міст. Серед членів Київського фізико-ма-тематичного товариства були видатні вчені, студенти і магістранти університету, викладачі реальних училищ, гімназій та інших середніх учбових закладів. Почесними членами були обрані К. М. Феофілактов, М. М. Шіллер, В. П. Єрмаков, О. Г. Столєтов, М. Є. Жуковський, М. В. Бугаєв, Г. К. Суслов, М. М. Бобрецький. Із викладачів середніх учбових закладів особливо активні були К. М. Щербина, П. О. Долгушин, М. В. Оглоблін та ін.

Справами товариства завідував розпорядчий комітет, що складався з голови товариства, двох його товаришів, секретаря і казначея. Головами товариства були М. М. Шіллер (до 1904 р.), а потім Г. К. Суслов. Товаришами голови були В. П. Єрмаков (майже весь час), Г. К. Суслов, І. І. Косоногов, Р. К. Савельєв, Е. К. Шпачинський та ін. Секретарями були Б. Я. Букрєєв, Г. К. Суслов, П. В. Воронець, Г. Г. Де-Метц, О. Д. Білімович.

На засіданнях товариства обговорювались наукові теми не тільки загального характеру, але також з спеціальних галузей знання. Розглядались тут і методичні питання. Засідання збирались раз на місяць або частіше в залежності від потреби. В середньому на рік було від 17 до 22 засідань.

Кошти товариства складались з членських внесків, з продажу друкованих видань товариства, з сум, які поступали за публічні лекції і т. п. Протоколи засідань і праці його членів товариство мало право друкувати в «Университетских известиях». Для наукових цілей товариство могло користуватись майном і приміщенням університету.

За 28 років існування фізико-математичне товариство нараховувало в своєму складі більш як 350 чоловік. На його 462 засіданнях було обговорено ряд наукових питань з математики, фізики, механіки та суміжних галузей науки.

Крім київських професорів і вчених з повідомленнями на засіданнях товариства виступали також М. Я. Сонін, М. Є. Жуковський, М. В. Бугаєв, О. Г. Столєтов та інші видатні вчені. З математики і механіки було заслухано понад 600 доповідей та повідомлень, що складає більше 60% всіх повідомлень та доповідей. Частина їх була опублікована в протоколах товариства.

Наукові повідомлення та доповіді з математики належали до різних її розділів.

Наведемо тут деякі відомості щодо тематики доповідей. Так, в доповідях В. П. Єрмакова були розглянуті питання про методи доведень в математиці, про роль пам’яті в математичних побудовах, про роль і значення математики, про основні принципи диференціального числення. Загальні питання математичних досліджень були змістом доповідей Е. К. Шпачинського, який розглянув питання про синтез і аналіз в математиці, Г. І. Челпанова, який в своїй доповіді зупинився на питанні про реальність простору, М. Б. Делоне, який висвітлив роль інтуїції в математиці та ін.

Чимало місця в доповідях приділено проблемам аналізу нескінченно малих та варіаційного числення. Наведемо деякі приклади. В своїх доповідях на ці теми В. П. Єрмаков зупинився на питаннях рівномірно і нерівномірно збіжних рядів, на понятті про варіацію простого інтегралу, на основних положеннях варіаційного числення за Вейєрштрассом, на способах дослідження функцій щодо екстремуму. Б. Я. Букрєєв в своїх доповідях висвітлив питання про екстремум функцій декількох змінних, про логарифмічний ряд та його застосування, про трансцендентність чисел «e» і «pi». В доповідях П. М. Покровського з’ясовано значення способу границь та висвітлена роль граничних переходів в дослідженнях з аналізу. М. Я. Сонін доповів про один означений інтеграл, про остаточний член інтерполяційної формули Лагранжа. І. І. Бєлянкін розглянув питання, що стосуються ізопериметричної задачі, теореми Гюльдена, узагальнення теореми Фурьє. Д. О. Граве в своїх доповідях приділив увагу питанням методики викладу теорії ірраціональних чисел, способу обчислення квадратур еліптичного виду. М. М. Крилов розглянув спосіб розвинення функцій по поліномам Якобі.

Теорія диференціальних рівнянь, звичайних та з частинними похідними, знайшла відображення насамперед в повідомленнях В. П. Єрмакова. Він доповідав про диференціальні рівняння з алгебраїчними та однозначними інтегралами, про розшукання раціональних інтегралів лінійних диференціальних рівнянь, про особливі інтеграли та про інтегруючі множники диференціальних рівнянь, про нові способи інтегрування рівняння Лапласа. Г. В. Пфейфер розглядав питання інтегрування системи лінійних диференціальних рівнянь з постійними коефіцієнтами та рівнянь з частинними похідними першого порядку, що мають інтеграли Лі, а також про так звані поправки Майєра до досліджень Лі, про контактне перетворення, що застосовується в способі Якобі-Майєра, про теореми що виражають зв’язок між інтегралами Лі та Лагранжа, про класифікацію рівнянь з частинними похідними першого порядку. Г. К. Суслов дослідив диференціальні рівняння твердого тіла в рідині, П. В. Воронець - питання про те, як інтегрувати рівняння Лагранжа. М. М. Крилов розглянув деякі розклади в ряди інтегралів лінійних диференціальних рівнянь, що задовольняють певним початковим умовам. О. Д. Білімович доповів про одне перетворення рівняння Якобі, Л. І. Іванов - про одне перетворення рівняння Ріккаті та ін.

В доповідях з теорії функцій комплексної змінної та теорії спеціальних функцій Б. Я. Букрєєв розглянув конформне відображення, граничне коло Фукса, визначення функції за її елементом, задачу Діріхле для алгебраїчного контура, обернення еліптичних інтегралів; В. П. Єрмаков розповів про правильні ріманові поверхні та теорію абелевих інтегралів; П. М. Покровський зупинився на теоремі складання трансцендентних функцій, на застосуванні теореми Абеля до еліптичних трансцендентних, на ультраеліптичних функціях двох аргументів, на основній задачі теорії еліптичних функцій. З інших доповідачів А. П. Пшеборський приділив увагу геометричному доведенню теореми Абеля, М. О. Столяров - виділенню алгебраїчної частини ультраеліптичного інтегралу, Г. К. Суслов - конформному відображенні однієї поверхні на іншу, М. Б. Делоне - простішій формулі складання еліптичних функцій, В. П. Вельмін - деяким формулам теорії функцій комплексної змінної, К. Ф. Абрамович - кореням гіпергеометричної функції.

Деякі питання геометрії були предметом повідомлень Б. Я. Букрєєва (про дотичні в ізольованих точках та геодезичні криві на еліпсоїді), Г. К. Суслова (геометрія Бельтрамі та Гельмгольца, кривина поверхонь), О. Д. Білімовича (гауссова та геодезична кривина, векторний аналіз), І. І. Бєлянкіна (взаємні теореми геометрії, накладання поверхонь, визначення роду поверхні другого порядку за її рівнянням у тетраедрична координатах, приведення загального рівняння кривої третього порядку до канонічної форми), Д. О. Граве (про лінії третього порядку про приведення до простішого виду рівняння поверхні другого порядку, про геометричні карти Чебишова). І. І. Чирьєва (співвідношення між сторонами і кутами тетраедра, постулат Евкліда), А. Н. Богуславського (векторне числення, об’єнання методів аналітичної і вищої геометрії геометрії за допомогою числення положення). В. П. Єрмаков розглядав методи розв’язку геометричних задач за допомогою уявних чисел, І. П. Соколов - симетричні многогранники, І. Г. Александров - задачі на побудову. А. В. Матусевич - перетворення сфероциклоїд, Я. С. Іващенко - постулати геометрії і приведення їх до простіших допущень, М. Б. Делоне - пружні лінії двоякої кривини та ін.

Г. К. Суслов - голова Київського фізико-математичного товариства

Значне місце в програмі Київського фізико-математичного товариства займали алгебра та теорія чисел. Саме цим галузям математики була присвячена більша частина повідомлень і доповідей членів товариства. Особливо збільшилась кількість тем з алгебри і теорії чисел за останні 6 - 7 років роботи товариства, що було проявом впливу діяльності Київської математичної школи [4].

Різноманітність тематики відображена в доповідях В. П. Єрмакова: про перетворення в алгебрі і невизначені рівняння, про квадратичні форми та скінченні групи підстановок, про розв’я-зок рівнянь в радикалах, абелевих рівнянь 5-го степеня та рівняння хn - 1=0, про ідеальні числа і задачу Ферма, про суть алгебри та ін. П. М. Покровський зробив кілька повідомлень про зв’язок рішень алгебраїчних рівнянь з функціями Вейєрштрасса. Г. В. Пфейфер досліджував розв’язки двочленних та абелевих рівнянь, скінченні групи лінійних підстановок. Д. О. Граве доповідав про корені похідної від цілої функції, вирахування коренів рівняння 4-го та 5-го степеня, арифметичну теорію алгебраїчних величин та формули Діріхле рахунку класів квадратичних форм, викладання теорії Галуа і роль геометрії в теорії чисел, алгебраїчні одиниці та p-адичні числа Гензеля, про задачу Ферма і моделі з теорії груп. І. П. Соколов приділив увагу складним процентам, діям над неперервними дробами, деяким властивостям чисел, незалежним від системи числення, системам числення із змінною основою. М. О. Сорокін розглянув питання про суми цифр при різних системах числення, про числа, подібні числам досконалим. Б. М. Делоне зупинився на визначенні алгебраїчної області за допомогою звичайних порівнянь і застосуванні до теорії абелевих рівнянь, на розв’язанні невизначеного рівняння х3ρ + у3 = 1. З інших доповідачів І. І. Бєлянкін вивчав розв’язок двочленних рівнянь 2-го степеня в радикалах, А. Шадурський - теорію виключення, О. Ю. Шмідт - розклад скінченних груп на прямі нерозкладні множники, М. М. Салтиков - застосування теорії груп до інтегрування диференціальних рівнянь.

Теоретична механіка та її застосування були предметом виступів Г. К. Суслова. Він розповів про роботи Герца, Лагранжа, Гельмгольца, про начало можливих переміщень та основи динаміки для руху в деформованому оточенні, про змінне векторне поле та його завитки, про мінімум лагранжової дії та теорему Стокса, про невдержуючі зв’язки і виміри мас, про рівняння руху невільного твердого тіла та ін. П. В. Воронець розглядав принцип Гамільтона, метод Лапласа, задачу про три тіла, про кочіння без ковзання твердого тіла по горизонтальній площині та інших поверхнях, рівняння динаміки, задачу про рух 4-х матеріальних точок під дією притягальних та відштовхуючих сил, рівняння руху твердого тіла, віднесені до рухомої системи координат, рух точки по жорсткій поверхні, питання про виключення часу із рівнянь неконсервативної системи та ін. М. Є. Жуковський на засіданнях товариства приділив увагу гідравлічному удару, тертю коліс кінематично одне з одним зв’язаних, підняттю води на висоту за допомогою тертя. С. П. Тимошенко доповів про вплив круглих отворів на розподіл напруг в пластинках і про вимушені коливання стержнів, про застосування нормальних координат до дослідження згину стержнів та пластинок, про новий метод розв’язку задач стійкості. І. І. Бєлянкін вивчав начало найменшої дії, рівняння рівноваги і руху суцільних систем, третій закон Ньютона. О. Д. Білімович зупинився на рівняннях руху тяжкого твердого тіла біля нерухомої точки та на задачі багатьох тіл, на неголоном-ному маятнику та елементах теорії аероплану. М. Б. Делоне розглядав задачу про три тіла та розповів про нові успіхи в повітроплаванні. І. І. Рахманінов присвятив свої виступи рівнянню рівноваги гнучкої поверхні, В. П Єрмаков - теорії пружності, О. І. Динник - удару пружних тіл.

В.П. Єрмаков - заступник голови Київського фізико-математичного твариства

Наближені методи та розгляди деяких математичних машин і інструментів відображені у доповідях В. П. Єрмакова, П. О. Долгушнна, М. В. Оглобліна, О. Д. Білімовича, І. І. Бєлянкіна, С. О. Дивільковського, Г. К. Суслова, С. П. Тимошенка, В. П. Линника, Б. М. Янковича. В своїх доповідях вони зупинились на загальних питаннях наближених обчислень, на методиці обчислень при виконанні окремих математичних операзок рівнянь, квадратури та ін.), на вживанні інтеграторів та гармонічних аналізаторів. Доповіді з історії фізико-математичних наук, а також огляд діяльності окремих учених досить часто робились на засіданнях товариства. В цьому відношенні особливо активним був М. М. Бубнов, історик за фахом. Він робив доповіді про римських землемірів та їх роль в історії математики, про походження цифр та механізму арифметичних дій, про старо-грецький абак і його значення в питанні походження сучасної арифметики, про операції на абаці та ін. Історія викладання математики в Росії була темою повідомлення М. П. Соколова, про X книгу Евкліда розповів Е. І. Ігнатьєв.

Огляд діяльності М. І. Лобачевського зробили Б. Я. Букрєєв, Михайлов, М. П. Соколов. Про праці П. Л. Чебишова розповів В. П. Єрмаков, про А. Г. Столєтова і К. Вейєрштрасса - П. М. Покровський, про Ш. Ерміта - Б. Я. Букрєєв, про Л. Ейлера - О. Д. Білімович, про Г. Мінковського і Г. Ф. Вороного - Д. О. Граве. Були заслухані також повідомлення про діяльність видатних членів товариства І. І. Рахманінова, П. М. Покровського, П. Е. Ромера, М. О. Сорокіна та ін.

Як бачимо, теми доповідей з математики на засіданнях товариства були досить різноманітними і охоплювали всі основні галузі цієї науки. Треба відзначити також, що доповіді, як правило, містили оригінальний матеріал. Потім він оброблявся у формі статті, а іноді монографії і друкувався у відомих російських і зарубіжних математичних журналах, у вістях Київського університету чи в протоколах товариства. Це стосується насамперед ряду згадуваних вище повідомлень В. П. Єрмакова, Д. О. Граве, Г. К. Суслова, П. М. Покровського, Б. Я. Букрєєва, П. В. Воронця, Г. В. Пфейфера, І. І. Бєлянкіна, О. Д. Білімовича та ін. Отже, багато нових теорем та оригінальних думок і рішень було проголошено вперше на засіданнях товариства, а звідти, як кажуть, вони одержували путівку в життя.

Висока наукова кваліфікація багатьох членів товариства сприяла здоровій критиці наведених положень.

Для багатьох молодих учених кафедра товариства була першою науковою трибуною. Тут про свої наукові досягнення докладали А. П. Пшеборський, П. В. Воронець, К. Ф. Абрамович, В. П. Вельмін, Б. М. Делоне, О. Ю. Шмідт та інші молоді дослідники, які потім стали відомими вченими.

Аналізуючи протоколи засідань та простеживши дальшу долю окремих робіт, про які докладалось на засіданнях товариства, приходимо до висновку, що його діяльність була значним внеском до прогресу науки в нашій країні.

На засіданнях товариства неодноразово обговорювались також питання, як викладати математику і фізику у вищій і середній школі. Треба підкреслити, що у Київському товаристві, більш ніж в інших, приділялась серйозна увага викладанню елементарної математики, і внаслідок цього виросла відома Київська школа, до якої належали члени товариства В. П. Єр-маков, П. О. Долгушин, М. В. Оглоблін, К- М. Щербина, М. О. Астряб, К. Ф. Лебединцев, М. Г. Попруженко та ін. Уже в перший рік діяльності товариства з чотирма повідомленнями на цю тему виступив В. П. Єрмаков, а також Д. Д. Єфремов, О. П. Зонненштраль, Ф. Д. Мацон, Я. П. Мінін та ін. Доповідь В. П. Єрмакова «Про викладання елементарної математики» на засіданні 15 березня 1890 р. викликала пожвавлені дебати. Це було характерно майже для всіх його повідомлень. З березня 1902 р. було вирішено робити спеціальні засідання чисто педагогічного характеру. Як видно з протоколів, такі засідання проходили дуже жваво і притягали велике число учасників.

У 1907 р. були заслухані доповіді К. М. Щербини про основні праці та погляди у питанні про поліпшення програми з математики в російській середній загальноосвітній школі, пов’язані з реформою викладання елементарної математики. Потім була утворена комісія для розробки питання про реформу викладання математики в Росії, до якої входили Г. К. Суслов, В. П. Єрмаков, І. І. Косоногов, О. Д. Білімович, Г. Т. Бєлобжевський, П. О. Долгушин і К. М. Щербина. Участь у роботі комісії могли брати всі члени товариства. Ця комісія розробила проект навчального плану з математики для чоловічих гімназій [5].

Питанню реформи викладання математики і новим програмам були присвячені доповіді Г. К. Суслова, О. Д. Білімовича, П. О. Долгушина. М. В. Оглобліна, Я. І. Яніцького, К. Ф. Лебединцева, І. І. Зехова. О. П. Зонненштраля, М. О. Столярова, 3. О. Архімовича. Про викладання окремих дисциплін в середній школі підготували доповіді В. П. Єрмаков, Д. Д. Єфремов, О. П. Зонненштраль, П. І. Матковський, Я. П. Мінін, П. О. Долгушин, І. О. Столяров, Г. Н. Флоринський, І. І. Зехов, Г. В. Пфейфер. Л. Д. Ханакадопуло, М. В. Оглоблін, Н. І. Володкевич. К. М. Щербина. Д. О. Граве, І. Н. Чирьєв та ін.

Позитивним в Київському фізико-математичному товаристві було те, що члени його першими неодноразово ставили питання про введення до курсу середньої школи так званих елементів вищої математики. Вони вважали необхідним перебудувати курс елементарної математики так, щоб ідея функціональної залежності у зв’язку з вченням про нескінченно малі і з поняттям про координати проходила б через весь курс математики в середній школі. Вони також вимагали гармонічного поєднання теорії і задач, приділення уваги усній лічбі і наближеним обчисленням, погодження різних відділів курсу математики між собою, покращання справи підготовки викладачів середньої школи та ін.

У 1915 р. товариство одержало програму з математики для гімназій, запропоновану .Міністерством народної освіти. В результаті її обговорення члени товариства прийшли до висновку, що запровадження в життя цієї програми було б небезпечним для загальноосвітніх завдань середньої школи і могло б завдати великої шкоди справі освіти російського юнацтва. Товариство також відмітило, що відсутність будь-яких керівних і об’єднуючих ідей та повна зневага до дидактичних, методичних і частково методологічних вимог в цих програмах в разі їх застосування привела б до повного розладу в учбовій справі і не дозволила б здійснити навіть той мінімум в галузі математичної освіти, який був можливий при старих програмах [6]. В результаті такого енергійного протесту міністр народної освіти призначив нову математичну комісію по реформі середньої школи, в основу роботи якої були покладені доповідь К. М. Щербини і план викладання математики, складений у 1907 р. Київським математичним товариством [7]. Як бачимо, і в історії методики математики Київське товариство відіграло значну роль.

Найбільшу кількість повідомлень на засіданнях Київського фізико-математичного товариства зробили Г.К. Суслов та В. П. Єрмаков. Найактивнішими членами товариства були також Д. О. Граве, О. Д. Білімович, І. І. Бєлянкін, П. В. Воронец, П.О. Долгушин, П.М. Покровський, Б.Я. Букрєєв, М.П. Соколов, Г.В. Пфейфер, М.В. Оглобін.

Б.Я. Букрєєв - перший секретар Київського фізико-математичного товариства

Діяльність Київського фізико-математичного товариства виразилась в організації популярних курсів і читанні публічних лекцій. Так, у 1891 р. члени товариства Броунов, Ігнатович-Завілейський, Савелєв читали й публічні лекції, одна половина збору від яких йшла на користь бідних студентів, а інша - призначалась для посилення коштів товариства. У тому ж році публічні лекції на користь потерпілих від неврожаю читали В. П. Єрмаков, П. Н. Вєнюков, С.М. Богданов, С.Н. Реформатський, П. Я. Армашевський, В. П. Фабриціус та ін. Предметом читання В. П. Єрмакова якраз і була його відома лекція «Про викладання алгебри». В 1893-1894 рр. лекції читались на користь фонду ім. М. І. Лобачевського, який збирався Казанським математичним, товариством для встановлення пам’ятника знаменитому російському геометру і для призначення премії за твори в галузі геометрії. Лекції читали Р. К. Савельєв, М. М. Шіллер, Ігнатович-Завілейський, І. П. Соколов та ін. Чистий прибуток від цих лекцій був переданий Казанському математичному товариству. У 1904 р. члени товариства читали лекції на користь російських солдат, поранених на Далекому Сході. Організацією публічних лекцій відала особлива комісія товариства, головою якої був В. П. Єрмаков.

Іноді читались цикли лекцій, що об’єднувались загальною великою темою. Такі цикли у 1897 р. з елементарної теорії рівнянь читав викладач 3. О. Архімович, у 1909 р. з теорії еліптичних функцій - проф. Д. О. Граве. Відмітимо, що в той час організація публічних лекцій була справою досить складною і кро-піткою. Потрібно було виконати багато формальностей аж до одержання дозволу губернатора.

Члени товариства брали діяльну участь у влаштуванні Київським учбовим округом канікулярних курсів для вчителів. В період першої світової війни при товаристві працювала комісія по розробці наукових і практичних питань, пов’язаних з влаштуванням аеродинамічної труби в садибі Київського університету.

Громадсько-наукова діяльність київських математиків - членів фізико-математичного товариства - виразилась також в участі їх у з’їздах російських природознавців і лікарів. Для організації цих з’їздів багато зробив К. Ф. Кеслер, який був на початку 60-х років деканом фізико-математичного факультету Київського університету. За ного ініціативою у червні 1861 р. в Києві відбувся з’їзд учителів природничих наук Київського учбового округу. Цей з’їзд приніс значну користь учасникам і згодом досвід його організації був використаний для скликання подібних з’їздів учених в інших містах країни. Київські математики брали активну участь майже у всіх з’їздах і внесли в роботу їх математичних секцій значний вклад. Особливо багато сил витратили вони на підготовку і проведення третього і десятого київських з’їздів.

Найбільш активним учасником з’їздів від київських математиків був В. П. Єрмаков. РІого повідомлення про нову ознаку збіжності рядів на III з’їзді викликало загальний інтерес. Єрмаков обирався головою засідань секцій математики на VI, VII, VIII, XI з’їздах, керував секцією математики на X з’їзді. За його пропозицією на VIII з’їзді була обрана головою одного з засідань С. В. Ковалевська. Під головуванням Єрмакова відбулись спільні збори викладачів математики і членів з’їзду у Педагогічному музеї під час VIII і XI з’їздів. На VIII з’їзді він виступив з пропозицією друкувати у місцевих наукових журналах задачі і теми для досліджень молодих учених. У своєму виступі на XI з’їзді він висловився за надання викладачам більшої свободи дій у їх роботі [8].

З інших київських математиків в з’їздах брали участь також І. І. Рахманінов. П. Е. Ромер, П. М. Покровський, Г. К- Суслов, І. І. Бєлянкін, Г. В. Пфейфер, Д. О. Граве. Д. О. Граве виступив на VIII з’їзді з повідомленням про геометричний розв’язок задачі Д. І. Менделєєва. Жвавий інтерес викликало його повідомлення на XII з’їзді про колективне обчислення таблиці індексів для другої тисячі (продовження відомої таблиці, складеної Якобі і виданої в 1839 р.).

Науково-громадська діяльність членів товариства знайшла свій вираз в участі їх у зарубіжних з’їздах і конгресах. Там вони не залишались в ролі пасивних слухачів, а дуже часто виступали, доповідаючи про результати своїх творчих шукань.

Літом 1895 р. на 67 з’їзд німецьких природознавців і лікарів у Любеку були відряджені проф. Г. К. Суслов (Г. К. Суслов виступив з повідомленням «Сплошная группа вращений Дарбу) і П. М. Покровський. У травні 1904 р. проф. Д. О. Граве був відряджений за кордон для участі у Міжнародному конгресі в Гейдельберзі. В 1908 р. на IV Міжнародному конгресі математиків у Римі з доповідями про свої роботи виступили Г. В. Пфейфер та І. І. Бєлянкін. В 1911 р. фізико-математичний факультет відкомандирував проф. П. В. Воронця на з’їзд Союзу німецьких математиків у Карлсруе.

Особистий контакт і наукові зв’язки встановлювались також під час відряджень за кордон з науковими цілями. В таких відрядженнях побувало чимало професорів-математиків Київського університету, починаючи з 60-х років XIX ст. Такі поїздки продовжувались до початку першої світової війни (1914 р.).

Громадсько-корисна діяльність професорів Київського університету, в тому числі й математиків, членів товариства, проявилась також в організації (1878 р.) вищих жіночих курсів у Києві та читання там лекцій. Із математиків на вищих жіночих курсах після поновлення їх роботи в 1906 р. викладали Б. Я. Букрєєв, В. П. Єрмаков, М. Ю. Ващенко-Захарченко, Д. О. Граве, Г. В. Пфейфер, Г. К. Суслов та ін. У вересні 1908 р. група професорів університету в кількості 14 чоловік (і серед них Б. Букрєєв, Д. Граве, В. Совінський) вимагали обговорити питання про допуск жінок в університет, але міністерство заборонило прийом навіть вільнослухачок.

Із сказаного видно, що члени Київського фізико-математичного товариства не обмежувались педагогічною та суто науковою діяльністю, а проводили досить інтенсивну науково-громадську та популяризаторську роботу. Товариство стало тим організуючим осередком, де об’єднувались творчі сили київських математиків та формувались напрями їх дальших досліджень. Дуже важливо також відмітити, що діяльність товариства сприяла зародженню та зміцненню широко відомої Київської математичної школи.

ДЖЕРЕЛА

  1. Центральний державний історичний архів УРСР, ф. 708, оп. 310, спр. 26, л. 5.
  2. Центральний державний історичний архів УРСР, ф. 708, оп. 313, спр. 126, л. 14.
  3. Центральний державний історичний архів УРСР, ф. 708, оп. 328, спр. 119, л. 14.
  4. В. О. Добровольський, Діяльність Київської математичної школи в дожовтневий період (1808-1917), «Нариси з історії техніки і природознавства», в. 1, К , 1962, стор. 131-144.
  5. Университетские известия, К., 1908, № 9, 11; 1909, № 1.
  6. Протокол засідань Київського фіз.-мат. т-ва від 19.Х 1916 р., № 453, К., 1917.
  7. Протокол засідань Київського фіз-мат. т-ва від ЗО.ХІ 1916 р., № 457, К., 1917.
  8. Дневник XI съезда русских естествоиспытателей и врачей, СПБ, 1901, стор. 600.
  9. В. О. Добровольський, Математика в Київському фізико-математичному товаристві, «З історії вітчизняного природознавства», К. - Наукова думка, 1964, стор. 115-127. КИЇВСЬКІ МАТЕМАТИЧНІ ШКОЛИ